Святий Миколай народився близько 280р. у Ликійській місцевості. Його батьки, феофан і Нонна, старанно і з любов'ю виховали свого одинака. У молодості, приборкавши людські при­страсті, віддався він священицькій службі, згодом став ігуме­ном. По смерті батька розділив майно серед убогих. 
Кажуть, що св. Миколай палкою молитвою втихомирив збу­рене море, врятувавши корабель і супутників. А ще міг зцілюва­ти калік, сліпих, недужих. Помер 19 грудня 342р. зі словами: «У руки твої, о Боже, передаю дух свій». 
Поховали його у престольній церкві в Мирах Ликійських. На нашу землю культ св. Миколая приходить водночас із христи­янською вірою. У другій половині XI ст. була збудована в Києві церква святого Миколая на могилі Аскольда. Також у Києві князь Ізяслав Святославович у 1073 році засновує жіночий монастир під покровом св. Миколая. До найстаріших церков св. Миколая належить і Миколаївська церква у Львові.
Був дуже шановним св. Миколай серед Війська Запорозько­го. Козаками було збудовано понад 60 церков, значна частина яких з іменем св. Миколи. 
Слава отця Миколая спричинила й виняткову славу його імені серед українців. Це ім'я носили такі визначні діячі української культури, як Микола Костомаров, Микола Лисенко, священик Микола Устиянович та інші. Це горде й водночас тепле ім'я, що в перекладі з грецької означає «переможець народу». 
Дія перша 
Ведучий. Іде св. Миколай полями й лугами, а за ним поспішають янголи, що несуть дарунки для добрих та чем­них дітей. Ходить св. Чудотворець по всіх-усюдах, минає хати, загороди, міста й села, благословляє і потішає бідних і нужденних. 
Св. Миколай. Вітаю вас, діточки! Мені розказали мої янголи, що всі ви розумні і чемні були: у школі вчи­лись, батькам допомагали і рідною мовою скрізь розмов­ляли. Хоч часом на зле вас чорти підмовляли, та ви їх молитвою повідганяли і чемно зустріли мене цього року. Ви діти чудові, чудові нівроку. Тож пильно учіться, до шко­ли ходіть, свою Україну шануйте й любіть. Любіть її вірно, свою Україну, — І я вас ніколи й ніде не покину. Ану, йдіть до мене, мої янголи — а що там ви дітям у дар принесли? 
З'являються два янголи. Один несе тоненьку книжечку, а другий — товстелезну. 
1-й янгол. Ох, я втомився. Ця книжка така товста, що крила відпадають. 
2-й янгол. Так, деякі діти до останнього дня посила­ли святому Миколаєві листи і навіть телеграми. Усі пи­шуть, що чемні, але чи це справді так? (Звертається до дітей). Ми ходимо поміж вами й перевіряємо, чи ви справді були чемні, і все записуємо до книжки. 
1-й янгол. В одній книжці — добрі діла (показує тоненьку книжку). А в отій — гріхи, грішки й усякі збитки. 
2-й янгол. То це я гріхи ношу? Недарма ж моя , ноша така тяжка, що я вже двічі з неба впав. Але тут щось не так: не може бути, щоб наші українські діти були такі нечемні. Дивись, скільки у нас добрих дітей — ось вони сидять (показує на зал), а нечемних зовсім мало. Та й тих ми ще перевіримо й, може, викреслимо з поганої книги. 
1-й янгол. Добре вже, добре, ходімо ж кінчати свою роботу. (Виходять). 
З'являються два чортики. 
1-й чортик. Ой, як тут холодно! (Цокотить зубами). Я змерз, як чорт. 
2-й чортик. Так, у нашій прекрасній батьківщині, Пеклі, дуже тепло, 
1-й чортик. Еге ж, часом аж гаряче. Я радий часом вирватися з пекла й поблукать по світу. 
Брикають по сцені. 
2-й чортик. Не забувай, що ми сюди послані у важливій справі. Наш голова Пекельного союзу дав наказ наловити якнайбільше грішників. 
1-й чортик. А як не наловимо, то пан Сатана нас самих на гарячу сковороду посадить. Або вижене з робо­ти й не дасть нам нашої улюбленої їжі — гарячої смоли. 
2-й чортик. Ой, не згадуй! Тут ніде її нема, я вже зголоднів. Попросив одного разу смоли в Івасика, а він сказав, що такого тут ніхто не їсть. Він дав мені шматок жуйки, і я нею ледве не подавився, і як діти таке паскуд­ство їдять? 
1-й чортик. Тихо, тихо, ось діти йдуть. Може, серед них є нечемні? На кожного нечемного ми приготуємо різку в подарунок. 
Виходять діти. 
Івась. Миколко, сьогодні до нас святий Миколай прийде! 
Миколка. Еге ж. Він чемним дітям подарунки принесе. 
Івась. А ти був чемний? 
Миколка. Так! А ти? 
В цей нас із-за сцени, підкрадаються чортики і стають за спинами хлопчиків. 
Івасик. Так. І буду чемний до самого Різдва, а потім — побачимо. 
Чортики підстрибують з радощів. 
Миколка. А я намагаюсь увесь час бути добрим. Мене назвали Миколкою на честь святого Миколая, тому я мушу бути завжди чемним. 
1-й чортик, (підштовхує Іванка). Скажи йому щось нечемне! 
Івасик. Тільки дурень може бути вічно чемним! 
Миколка. Що ти кажеш? То виходить — я дурень? 
2-й чортик (підштовхує Іванка). Покажи йому язика! 
Івасик показує язика. 
2-й чортик підкрадається до Миколки. 
2-й чортик. Бачиш, який він! Чого ж ти стоїш? Бий його! 
Миколка. О ні, ми з ним друзі, битися не можна, та ще в такий гарний день. 
1-й чортик: (звертається до залу). Ану, котрих я маю брати? Диви, як заступились батько й мати — Цілують і пестять, по голівці гладять. А виросте яке? Батькам на радість, А чи мені на втіху? Не скажете колись: «О лихо, лихо! Зросло дитя — і де поділась щирість? Ні слова доброго, ні в домі миру?» 
Миколка. Аце хто? Ти часом не Чортик? Моя бабуся казала, що чорти, бояться хресного зна­мення. Ось я тебе перехрещу! 
Чортики. Ой, не роби цього! Ой-ой-ой!!! 
Втікають. 
Входить Св. Микола й звертається до Івасика: 
Ти, дитинко моя мила, Маєш тут, що заслужила, — Я до тебе загостив І дарунок тут лишив. Що не слухала ти тата, Ані мами, ані брата, Тому різку, як той кай, Дає святий Миколай. Св. Миколай. (до чемної дитини): Мамусиній господині, Що порядок любить все, Даруночки несу нині, Бо дитина на них жде. Ой голубко моя крале, Слухай маму все свою — То не тільки книжку й лялю, А й цукерок принесу. 
Дарує дівчинці книжку й ляльку. 
Дія друга 
На сцені намальована хата. Біля неї сидить хлопчик. 
Ведучий. Так зайшов Миколай до села, в якому під самим лісом стоїть хата. На порозі сидить хлопчина-си- рота. Він не показував по собі великого розуму — робив, що йому казали робити, але й ся робота йшла йому мля­во. Одно лиш його захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди, відкриває очі й уста і так вдивляється в матір, наче б йому очі хотіли вискочити. Підходить св. Микола під хату, а Тарасик навіть шапки не здіймає. 
Миколай. Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? 
Тарасик. Чому ні, тільки я Вас визирав з неба, а Ви тим часом прийшли із села. 
Св. Миколай посміхається. 
Миколай. Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обда­рувати, може, шапкою, одягом, чобітьми? 
Тарасик. Ні. 
Миколай: Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний. 
Тарасик. Ні... 
Миколай. А може, ти хочеш грошей багато? 
Тарасик. Також ні. 
Миколай. Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже я й для тебе приніс дарунків, бо ти Нічим не прогнівив Бога. 
Тарасик падає на коліна і шепче несміливо. 
Тараси. Я хотів би, св. отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз в житті попестив і приголубив, як мати свою, дитину. 
Ведучий. Засумував св. Миколай і не сказав ні слова. Любов матері — се якраз єдина річ, якою він не міг нікого обдарувати. 
Янгол. Отож, любі діти, поважайте, цінуйте своїх батьків. 
Кохайтесь у молитві й честі. Не все легке в житті. До­роги хресні зуміє той пройти, хто серцем до Бога прихи­лився, до добра святого. Тож ви, батьки, в щоденнім герці з гріхами власними змагайтесь, аби злого не дати прикла­ду. Лише ті для діток приклад, хто святі виконує щоденно заповіти. І в ласці Божій вам життя освятить любов дітей, онуків і правнуків. 
Не забувайте Божої науки! 
Усі учасники співають пісню «Ой хто, хто Миколая любить...» Хлопчик читає вірш Зеновія Филипчука «До святого Миколая» 
ДО СВЯТОГО МИКОЛАЯ 
А вечір малює сьогодні талантом таким неземним, 
що в кольоровому дзвоні життя виглядає новим. 
Я теж у небесному стані: душа, мов біленький папір. 
Складаю своїми словами листа під мелодію зір. 
Святий Миколаю, я знаю: Ти бачиш усіх і мене, 
уклінно Тобі посилаю дитяче прохання земне: 
Хай люди живуть усі в Божій правді. 
І не міркують у масках про те — 
тільки тоді ближні любляться справді, 
коли хтось до когось з грошима іде. 
Складаю листа. І дивлюся на власні думки і слова. 
Складай? листа. І молюся, як вміє дитина мала. 
Святий Миколаю, будь ласка, зроби подарунок мені — 
щоб віра ніколи не згасла поміж людьми і в біді. 
Святий Миколаю, я знаю: Ти бачиш усіх і мене, 
уклінно тобі посилаю дитяче прохання земне: 
Хай люди живуть у вірі і правді, 
І пам'ятають вічно про те — 
тільки тоді ближні любляться справді, 
коли хтось до когось із Богом іде.