Роль мотивації в підвищенні навчальних досягнень школярів
 Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання. Теорія мотивації витікає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалась на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності і нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя є уміння спонукати, а не примушувати. Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється у тому, що він стимулює учня робити все із власної волі, з бажанням і радістю. Таким чином, в основі теорії і практики мотивації є оптимістична гуманістична концепція, складова проблемного питання нашої школи, яка зорієнтована на великі потенційні здібності й можливості самих дітей, ґрунтується на положенні, що саме спонукаюча, а не підганяюча сила навчання і виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт власного розвитку.
Мотив – це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії.
 Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, для інших – проникнення у суспільне життя. Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони, передусім, повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Тільки від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить використання ним таких форм і методів роботи з учнями, які сформують у них сталі позитивні мотиви у здобутті знань, умінь, навичок, викличуть інтелектуальні інтереси. Процес формування мотивів навчання починається з початкових класів. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися із власної волі, з бажанням і радістю.
Однак хвилює те, що порівняно з минулими роками в учнів упав інтерес до вивчення окремих предметів, значно знизився загальний рівень навчальних досягнень учнів.
Порівнюючи якість навчальних досягнень учнів за останні три роки, слід відмітити, що відсоток учнів з високим рівнем навчальних досягнень залишається на тому ж рівні. Значно зменшилась частина учнів, які мають достатній рівень, і , навпаки, зросла частина учнів , які досягли середнього рівня навчальних досягнень.
 З метою формування позитивних мотивів навчальної діяльності вчителі школи використовують такі методи: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні, а також методи самостійної навчальної роботи. Також використовують наочність, яка підвищує інтерес учнів до питань, що вивчаються, допомагає перебороти втому чи негативні відчуття. Проводять лабораторні, практичні експериментальні роботи, які також виступають в ролі мотивів активної навчальної діяльності. Часто застосовують проблемно-пошукові методи, які є надзвичайно цінними у створенні позитивних мотивів навчання, особливо для самостійного вирішення учнями. Кожен із названих вище методів організації навчально-пізнавальної діяльності є не тільки інформаційно-навчаючим, а й мотиваційним. Важливу роль у мотивації навчання виконують методи емоційного стимулювання учнів, які у процесі навчання створюють ситуацію емоційно-моральних переживань. Так, вивчаючи творчість письменників української та зарубіжної літератур, учителі так добирають зміст матеріалу, приклади і факти, так їх розкривають, що викликають в учнів почуття співпереживання, гордості та ін.
Емоційні уривки з текстів, ілюстрації, емоційна розповідь учителів – це прийоми реалізації методу створення емоційних переживань у навчанні. Одним із прийомів емоційного мотивування навчання є створення ситуації захопленості, тобто введення до навчального процесу захоплюючих прикладів, дослідів, парадоксальних фактів на уроках хімії, фізики, біології. Підвищений інтерес в учнів викликає аналіз уривків з художньої літератури, присвячених життю і діяльності видатних учених, громадських діячів. Наприклад, на уроках історії використання фактів із життя українських гетьманів та інших діячів може не тільки зацікавити учнів, а й викликати позитивне ставлення до предмета і теми, яка вивчається. Для створення емоційних ситуацій під час проведення уроків велике значення мають художність та емоційність мови вчителя. Без емоційності мова вчителя є тільки інформативно корисною, але, на жаль, вона не стає позитивним методом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Для формування навчальних мотивів велике значення має використання ситуацій пізнавальної новизни, пізнавальних ігор, навчальних дискусій, пізнавальних суперечностей, використання різноманітних аналогій, створення ситуацій успіху тощо. Тому багато вчителів уміло застосовує методи боротьби різних наукових поглядів з тієї чи іншої проблеми. Звідси учні старших класів порівнюють різні підходи до створення таблиці елементарних частин з фізики, різні концепції походження людини з біології, різні гіпотези щодо зміни клімату на землі на уроках географії. Залучення учнів до ситуацій навчальних дискусій поглиблює їхні знання з окремих питань і на цьому ґрунті викликає нову хвилю інтересу до навчання. Часто вчителі спеціально організовують на уроках навчальні дискусії. Звичайно, учні не завжди висловлюють кінцеве рішення про істинність тієї чи іншої точки зору, але в них з’являється інтерес до глибшого вивчення цих питань. Найкраще проводити навчальні дискусії під час активного повторення матеріалу, коли учні вже володіють достатнім запасом інформації. Як метод мотивації всім учителям потрібно використовувати аналіз життєвих ситуацій. Цей метод безпосередньо мотивує навчання за рахунок максимально ймовірної конкретизації знань, тісного зв’язку з особистісною вагомістю для учня і його оточення.
Одним із найдієвіших методів мотивації навчання для учнів з низьким рівнем навчальних досягнень має бути створення на уроці ситуації успіху. Тому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання, під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся би почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимулююче значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, формує у нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом, бо гуманізація освіти вимагає, щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, породженого необ’єктивним оцінюванням.
Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу – недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності у навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.
У цьому полягає органічний зв’язок мотивів обов’язку та інтересу, про які слід пам’ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов’язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.
При підготовці до уроку, обираючи методи і прийоми мотивації, вчителі враховують специфіку класу та індивідуальні можливості учнів.
 Важлива роль у мотивації учнів до навчання відводиться стилю спілкування вчителя з учнями під час уроку та в позаурочний. Пріоритетним визначено демократичний стиль спілкування.
Учителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розрахований на творчість учителя, який ціле життя працюватиме для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням кожної дитини.
Висновки
Якщо надії малюка на радість шкільного життя справджуються, зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння. Коли ж мотив, заради якого учень вчиться, змінюється, це принципово позначається і на усій його навчальній діяльності. У малюків, які вступають до школи, відмінності в підготовці разючі: один почав читати ще в 5 років, для іншого - книжка лише іграшка; один нетерпляче чекає першого вересня, а другий - як злякане пташеня, що потрапило в клітку. Як же орієнтуватися у цій різноманітності? Вдумливий учитель користується своїми безвідмовними інструментами - умінням спостерігати, створювати ситуації, що потребують саморегуляції поведінки дитини, спонукають до висловлювань, виявлення своїх почуттів . 
Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, робить багатьох учителів гарними діагностами, допомагає розібратися в мотивах, які характеризують дії тих чи інших дітей, бачити „зону найближчого розвитку", тобто „проектувати” особистість. 
Таким чином, мотивація - це одна з найважливіших умов, що забезпечує успішне формування в учнів знань, слугує для них джерелом отримання нової інформації та осмислення її, розвитку мовлення та самостійного розуміння матеріалу. 
У процесі сприйняття об’єкту поряд зі сприйманням беруть участь пам’ять і мислення. Перед загальноосвітніми школами стоїть одне з першочергових завдань: забезпечити успішне вивчення предметів, домогтися вільного володіння набутими знаннями. В цьому допомагає формування позитивних мотивів.
„Добивайтеся того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле - щоб перед ними постало питання, - писав В.О. Сухомлинський. - Якщо вам удалося цього досягти, маєте половину успіху. Адже запитання збуджують бажання знати" 
У навчальній діяльності для самостійного досягнення результату потрібна особлива зосередженість розумових і вольових зусиль. Це відбувається, коли діяльність учня цілеспрямована, коли він усвідомлює і „приймає” мету, а не йде лише у „фарватері цілі, яку намічає вчитель"