Під визнанням дитини ми будемо розуміти її право бути собою, мати свою точку зору на події, явища, ситуації. Визнати – значить повірити у можливості учня, у безкінечність його пізнання, у його самовдосконалення, визнати його неповторність. Визнання особистості дитини надає можливість виявляти свободу в спілкуванні з вчителем.

Прийняття означає позитивне ставлення до людини незалежно від того, задоволені її вчинками в даний момент чи ні. Тоді у дитини з’являється впевненість у любові з боку вчителя незалежно від того, високих чи низьких показників вона досягла, успіхи чи невдачі спіткали її, за будь-яких обставин вона не буде відкинутою. Академік І.Бех визначає такі кроки, які призводять

до повного прийняття дитини: надання їй дозволу бути такою, якою вона є; уважне ставлення до її думок, почуттів, готовність їх почути; підтримка вихованця; готовність ділитися своїми поглядами і цінностями; висловлення поваги до позиції вихованця, віри в його сили; готовність до відкритості й прийняття нового досвіду.

Вміння зрозуміти, прийняти і визнати дитину передбачає оволодіння педагогом такими якостями, як здатність сприймати й адекватно пояснювати поведінку вихованця; помічати зміни у його почуттях і вчинках, знаходити причину цього, робити правильні висновки; уміння постійно усвідомлювати і правильно реагувати на сприйняття його образу і поведінки вихованцями;

використовувати такі механізми міжособового пізнання, як емпатія (пізнання емоційних станів іншої людини через співпереживання), ідентифікація (в її основі лежить готовність свідомо поставити себе на місце іншої людини, що сприяє розумінню її поглядів, установок, мотивів, бажань тощо), децентрація (здатність людини відійти від власної позиції, сприйняти точку зору

іншої людини). Особливо важливим є емпатійне розуміння, бо здатність педагога до співпереживання не лише сприяє адекватності відображення особистості учнів, вона також лежить в основі встановлення з ними позитивних, високопродуктивних взаємовідносин, що, у свою чергу, впливає на ефективність педагогічного процесу.

Суб’єкт-суб’єктні взаємини передбачають побудову процесу спілкування на діалогічному рівні, в умовах якого, за І.Бехом, стає можливим морально-духовне зростання особистості.

Діалогічний тип спілкування характеризується активністю, контактністю і високою ефективністю спілкування. Від вчителя вимагається виявлення педагогічного оптимізму, доброзичливості, довіри до самостійності школярів, спирання на позитивний потенціал особистості дитини.

За І.Бехом, педагогічний діалог, як правило, має характер дискусії, оскільки всі положення, що висуваються, вимагають відповідної аргументації. Аргументування педагога повинно бути  звернене як до розуму, так і до почуттів дитини. Педагогічний діалог буде ефективним, якщо викликатиме у дитини розгорнутий внутрішній діалог, який продовжуватиметься і після завершення спілкування вчителя з учнем (що можливе тільки за активної внутрішньої позиції вихованця).