Ступінь успішності взаємодії вчителя з дітьми, яка залежить,

на наш погляд, від: особистісно-професійних якостей учителя, рівня розвитку

міжособистісних контактів у педагогічному колективі, відносин із  адміністрацією школи й батьками учнів, а саме головне – від підходу до виховання особистості, що в цілісній єдності визначають характер самої взаємодії.

Педагоги, які з високим рівнем ефективності будують ситуаційні, рольові й міжособистісні відносини мають розвинену професійну якість – особистісну флексібельність (гнучкість, варіативність), яка полягає у здібності вчителя відмовитися від неефективних засобів виховальної діяльності, прийомів мислення, способів поведінки й виробити власні, або прийняти нові, оригінальні підходи для створення психологічно-комфортних виховальних ситуацій та розв’язання проблемних питань у відносинах із учнями.

Виховання є один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямоване тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість, підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості, усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванню осо­бистості, ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути. Передусім виховання спрямовується на створення умов для роз­витку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей що формуються впродовж життя людини. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки в процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвиткові навіть дуже слабковиражених задатків, не правильне - гальмує його. Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку; проте головне його завдання йти попереду розвитку, просувати його й зумов­лювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув психолог Лев Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості. Навчання викликає інтерес до життя. Пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку.

Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які не визріли, але перебувають у стадії становлення.